Белый голубь вылетает из рук президента Ющенко во время церемонии Инаугурации, певица Руслана зажигает символическое сердце Европы на Майдане… Все это и многое другое на национальных массовых мероприятиях мы увидели благодаря Василию Вовкуну, знаменитому режиссеру-постановщику. В его порфтолио сегодня более двухсот пятидесяти проектов, среди которых мероприятия государственной важности. Такие, например, как празднование Дня Независимости или Евровидение в Украине. Мы стремились познакомиться с Василием как с человеком, который имеет непосредственное отношение к созданию паблисити. Потому что сложно переоценить эффект влияния на массовое создание хорошо организованных мероприятий.
 

| У нас в гостях Василий Вовкун - режиссер-постановщик, заслуженный деятель искусств Украины, заместитель главы Национального совета по вопросам культуры и духовности при Президенте Украины, художественный руководитель государственного предприятия "Государственное концертное агентство "Украина". |
|
Starget: Проведение мероприятия - один из самых серьезных пиар-инструментов, потому что это напрямую затрагивает эмоции человека. Вы - признанный мастер в этом деле. О некоторых профессиональных секретах мы и хотели поговорить с Вами. Но прежде - немного личного. Как вы пришли к тому делу, которым сейчас занимаетесь?
Василий Вовкун: Ви фахово підмітили: професія - справа особиста. Через індивідуальне сприйняття світу народжується індивідуальний процес творчості, помножений на безперервне самопізнання.
Питаєте, як це сталося? Мабуть, це вже Господній промисел. Мрія була - стати письменником через журналістику. Але на журналістський факультет не добрав одного балу. З тим недобраним балом і почалися мої театральні студії спочатку студійцем у Львівському академічному театрі Заньковецької, далі актором у Вінницькому обласному музично-драматичному театрі Садовського. Школи не вистачало - занесло у московський ВГІК, училище Щукіна, Щепкіна, а закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Професійна акторська робота почалася у Чернівецькому музично-драматичному театрі О. Кобилянської. Саме в цей час настає перша серйозна переоцінка цінностей. З'явилося відчуття, що тебе кинули в акваріум, в який забули налити води. В театрі вистави замінюються партійними, профспілковими, комсомольськими зборами. Репертуарна політика проходить через фільтри україно-хохляцької цензури. На театрі відсутня режисура. З'являється нерв нереалізованості і страшенне бажання щось змінити.
1989 рік. Переїзд у Київ. Створення експериментального театру-студії "Будьмо!". І саме на цей рік припадає підготовка до Першого Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та музики "Червона рута", в оргкомітет якої я потрапляю. Концепція фестивалю стала потребою життя, команда однодумців - необхідністю. Наше покоління прагнуло заявити свій голос, самовиразитись через велику всеукраїнську мистецьку акцію.
Фестиваль з першого ж дня вибрав свою мову, він відкривав нову музику, нові українські імена, перетворюючись в акцію пробудження національно-патріотичної молоді. Через цю "Червону руту", мабуть, і протоптався мій режисерський шлях.

Starget: Можно сделать вывод, что массовые мероприятия в Украине, благодаря Вам, берут своё начало от театрального действа…
В.В.: Думаю, що все почалося набагато раніше. Я в своїх масових дійствах намагаюсь вмістити одне й інше, використовуючи, звичайно, сучасні засоби вираження. Це є моєю концептуальною формою, в якій я творю, використовуючи всі жанри, власне, саме ця форма відрізняє мене від інших і, врешті, її вважаю найбільш сприйнятливою для свого глядача.
Сьогодні, до речі, театральність присутня на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу з різних видів спорту, вона присутня у виборчих кампаніях і в політиці взагалі. Бо життя, на жаль, постійна гра…
Інша справа - мистецтво. Там інша категорія гри-дії на підсвідомість людини. Через катарсис, співпереживання людина покликана пізнавати саму себе. Цей тонкий інструмент у мистецтва нині вкрадено, бо хто тільки ним не торгує - рекламні піарщики, чи піарщики політичні. А я режисер-жрець. Я відстоюю, борюся, відкопую, реставрую, відроджую, переосмислюю, осучаснюю, утверджую, піарю…справжнє українське.
Starget: Являетесь ли Вы сторонником эпатажа как средства создания эмоций? Используете его как прием?
В.В.: Епатажність як органічна риса властива кожному митцю. Кожний мистецький твір, якщо ми маємо на увазі справжню творчість, - це виклик, це бажання відкрити чи сказати щось нове, чого не було досі. Тобто, це вже епатажно. Тому я, особисто, не задумуюсь про епатажність, як про необхідність, але ця необхідність існує в мені сама по собі. Дехто, наприклад, вважає, що моя посвяченість українській культурі є теж епатаж… Думаю, що з цього приводу не треба дискутувати…
Starget: Видно, что эта задача красной нитью проходит через все Ваши постановки. А беретесь ли Вы за какие-то мероприятия, где цели более приземленные?
В.В.: Всі проекти, а їх на сьогодні більше, ніж 250 заходів, можна умовно розділити на три групи. До першої належать індивідуальні творчі проекти, які іноді виношуєш роками, інші вибухають несподівано. До таких я відношу містеріальне дійство "Золоті ворота тисячоліть"; проект "Незалежне мовчання", в якому вмістились виставка з приватної колекції, презентація книжка прози "Фрески", прем'єра фольклорних метаморфоз "Ті, що походять від сонця"; постановка опер І.Стравінського "Цар Едіп", Б. Бріттена "Військовий реквієм" та "Поворот гвинта", Дж. Верді "Бал-маскарад", К. Данькевича "Богдан Хмельницький", Є. Станковича "Панахида за померлими з голоду"; вечори "Розстріляне відродження" і багато інших. Тільки в таких проектах ти відчуваєш складність і, водночас, щастя своєї професії.
До другої групи проектів я відношу державні замовлення від святкування Дня Незалежності України, проведення Днів культури України в інших країнах до інавгурації Президента України. В цих роботах відчувається творення іміджу молодої держави. Це теж цікаво і, якщо хочете, в певній мірі, відповідально.
І третя група - це комерційні проекти. Вони ніби й виглядають найбільш приземленими, бо тут присутня певна вигода, але і до них стараюсь відноситись серйозно, по-творчому. Інакше не цікаво.

Starget: Довольны Вы тем, как прошло празднование Дня Независимости в этом году?
В.В.: Якщо чесно, залишилась якась внутрішня образа. Насамперед, глибоко переконаний, що День Незалежності за будь-яких обставин переносити не можна.
Стає все важче працювати з державними структурами в плані ідіотських тендерів, які в культурі просто абсурдні. Я вже не кажу про присутність хоч якогось менеджменту, чи то в Міністерстві культури і туризму, чи в інших структурах, що мали б займатися питаннями культури.
Уявіть собі, що все святкування пройшло без попереднього фінансування. А це два майдани: Софійський та Незалежності. Провалилась чудова затія - перетворити Київ на святкові дні в місто-музей. Всі банери, всі лайт-бокси звільнити від будь-якої реклами, а замість неї розмістити картини українських художників з цитатами наших поетів, письменників, публіцистів. Місто виявилось теж неготовим до такого масштабу. Довелося задовольнитися тим, що було виділено - 400 рекламних носіїв. Всі ці штучні бар'єри забрали багато сил та енергії.
Але, разом з тим, було і творче задоволення. Вважаю правильним вибором Софійського майдану для проведення офіційних заходів. Софія Київська - це український Кремль. За нею століття нашої історії, культури, духовності.
Збулася давня мрія - дефіле та плац-концерт військових оркестрів, в якому взяли участь близько 1 500 військових музикантів. Думаю, дану форму закріплювати і надалі.
Як самі бачите, чистого задоволення в нашій професії, мабуть, бути не може...
Starget: Мы с Вами много говорим о национальных стандартах. Учитесь ли Вы у кого-то из зарубежных коллег?
В.В.: Ми зупиняємось тоді, коли перестаємо вчитись. Тоді настає експлуатація самого себе, втрачається процес, в кінцевому результаті, або ти не цікавий в професії, або професія не цікавить тебе.
Відслідковування світових чи європейських тенденцій сьогодні просто необхідність. Наша школа соцреалізму не тільки не давала змоги експериментувати, але й не давала уявлення про різноманітність форм, стилів, напрямів. Отож, доводиться надолужувати зараз.
Світ сьогодні через засоби комунікацій стає відкритим і доступним. Те, чого не можна наживо побачити в Нью-Йорку чи Берліні, можна побачити чи по телебаченню, чи на диску. І тут, головне, перевтілитись із простого глядача в аналітика, або учня, а іноді навіть і в критика.

Starget: На многих мировых событиях Вы бываете?
В.В.: Принаймні, стараюсь, бо жива присутність - це зовсім інший стан співпереживання. До прикладу можна згадати Експо-2000 в Ганновері, Експо-2005 у Японії, перегляд мюзиклів у Нью-Йорку, шоу в Лас-Вегасі, і багато чого іншого.
Світ дуже цікавий і різноманітний. У Берліні кожного дня відбувається близько 2 000 культурно-мистецьких заходів! І, разом з тим, німці під час проведення днів української культури в Німеччині, тридцять хвилин аплодували Київському камерному хору "Київ". Це я до того, що нам потрібно позбуватись комплексу меншовартості.
Starget: Скажите, а Вы ощущаете проблему с ресурсами? Когда фантазия может породить много чего, а потом это сложно реализовать, потому что нет площадок, недостаточно звука, костюмов, актеров и так далее…
В.В.: Звичайно! Це постійна проблема, з якою вже звикаєшся, бо іншого не дано. Про це, власне, думаєш у Франції, в Англії, Японії, навіть у Китаї. Єдине внутрішнє виправдання - це те, що ти за нічим не ховаєшся. І мусиш вдесятеро більше витрачати сил, енергії, фантазії.
Але це не те, без чого не може відбутись творча особистість чи мистецький проект.
Starget: Лично Вы открыли для себя какие-то новые имена за последнее время?
В.В.: Це Оксана Дика, солістка Національної опери України. Але вона вже у Франції…На жаль, у нас мало фахових конкурсів і фестивалів, які відкривають нові імена. До таких, хіба що, належав вищезгаданий фестиваль "Червона рута", а сьогодні Міжнародний конкурс ім. .С. Лифаря, конкурс Горовиця. Інші нестабільні, не іміджеві.
Starget: Скажите, можете ли Вы очертить какие-то тренды проведения массовых мероприятий? Что модно, что актуально сейчас?
В.В.: Мода ніколи не зникала на щось талановите, мистецьке. Найскладніший тренд - це власний стиль, почерк. Якщо він є, - тоді все набирає якогось особливого підтексту звучання.
Сьогодні вимальовується тенденція до розмитості жанрів, їхнє переплетення, тяжіння до колажу. В тій тенденції треба відчувати гармонію, важливий смак і підтекст.
Starget: Вы занимаетесь такими масштабными проектами, а что Вы ощущаете, когда попадаете на закрытые презентации или приемы? Как оцениваете их уровень?
В.В.: Відверто кажучи, років п'ять я відмовив собі у подібній траті часі. Власне, на таких вечірках і виникає почуття епатажності. Нам всім не вистачає культури відпочинку.
Starget: Можете ли Вы как профессионал дать советы, как даже скромное и не очень бюджетное мероприятие сделать праздником?
В.В.: Насамперед, це свято треба створити в собі. Все інше - від польоту фантазії і від того, що називається Божим даром.
Starget: Вы так близко сегодня к власти… В политику не собираетесь?
В.В.: Я вважаю не себе близьким до влади, а владу до себе, до затребуваності в моїй роботі. Моя політика - це українська культура. Тут стільки роботи! Мені образливо, що портфель міністра культури сьогодні не престижний. Мені образливо, що цей портфель часто дістається випадковим людям, без запропонованої програми, концепції чи стратегії...Чесно кажучи, пропозиції були. Була і спокуса, що терзала ночами. Але перемогла Професія!
Starget: Ну, и напоследок - учеников берете? Много их у Вас?
В.В.: Багато їх бути не може. Творча особистість дозріває не в інкубаторі. Вовкунята мають стати Вовками!

С Василием Вовкуном беседовала Наталья Березовская, Starget
Сентябрь, 2006